У 7 класі Оля потрапила в лікарню, у відділення отоларингології. Дівчинці видаляли мигдалини. Неприємні відчуття від оперування швидко замінили нові враження від спостереження за роботою медиків. Завідував відділенням лікар Таран, серйозна людина.
Медсестри прохали дівчинку допомогти чи фонендоскоп принести, чи пігулки хворим віднести. Оля відчувала, як це важливо допомагати хворим одужати. Тоді й зародився у неї інтерес до професії. Сьогодні Ольга Іванівна Брусенцева – людина відома у районі й серед медиків, і серед жителів, яким доводилося звертатися за допомогою. За плечима досвідченого фахівця 40 років медичного стажу.
У далеке місто вчитися професії
Навчання в великому місті
Після школи Ольга вирішила вступати до медичного училища. А місто вона вибрала вже давно: старша сестра навчалася в Ленінграді і її розповіді дівчата слухали, мов зачаровані. Очі горіли, коли студентка Ленінградського медучилища розповідала про широкі вулиці й проспекти, про набережну, про великі концертні зали, про доступну косметику. Хотілося поїхати далеко від дому у те незнайоме, майже казкове місто.
- З нашого класу того року поїхало вступати 10 дівчат! – згадує Ольга Іванівна. – Що нас вабило? Нове, незвідане, красиве.
Батьки Ольги тривожилися: як же так, адже є медучилища й ближче – в Павлограді, Дніпропетровську. Проте про інше донька й слухати не хотіла, вони ж з подружкою з дитсадка Людмилою вже домовилися вступати навчатися обов’язково разом і тільки в Ленінград. Врешті батько змирився й сказав: "Роби як знаєш!" Ольга Іванівна вдячна батькам, що не чинили тиску.
Навчання в великому місті
Навчання в великому місті мало свої переваги: училище мало висококваліфікованих викладачів, практику проходили в відомих клініках, навіть у військово-медичній академії відвідували практичні заняття.
Тож даремно хвилювалася мама, коли супроводжувала доньку в Ленінград та все перепитувала: "А плакати не будеш?"
Плакати Ользі було просто ніколи! Викладачі були строгими, дисципліна суворою, вчити доводилося величезні об’єми матеріалу. Старалася із усіх сил, щоб добре складати іспити й отримувати стипендію. Намагалася якомога більше економити. Із 30 крб стипендії 15 віддавала за квартиру, на решту та грошові перекази з дому треба було харчуватися. А хотілося й містом прогулятися, й на концерти сходити.
Це були 1977-78 роки, часи розквіту ВІА-культури. Весь тиждень економили з подругами, щоб відкласти на квитки на концерт відомих вокально-інструментальних ансамблів. Насолоджувалися величністю й красою міста, відвідували знамениті на увесь світ визначні місця.
Додому їздила нечасто – двічі на рік. Все ж за рідним селищем сумувала, то й приїхала на практику в районну лікарню. Першими наставниками стали Павло Тимофійович Старченко та Юрій Іванович Ізіменко. Від них переймала досвід, вчилася у них основам професії.
Працювати - до рідного селища
Працювати - до рідного селища
Випускницю медичного училища у Петропавлівській районній лікарні зустрів головний лікар Олександр Петрович Міхно. Згадує його Ольга Іванівна як мудрого керівника. Вислухав, розпитав про уподобання, запитав, де б хотіла працювати. Побачив Олександр Петрович у несміливій дівчині бажання працювати, помітив її вогник в очах.
Ольга Брусенцева із колективом
"Міхновська закалка!" - дав оцінку наполегливості та цілеспрямованості дівчини. І запропонував роботу в приймальному відділенні. "Це якраз все те, що вам подобається, тільки все разом. Це ваше місце". Близько п’яти років пропрацювала Ольга Іванівна у приймальному відділенні. Потім її призначили головною медичною сестрою лікарні. На цій посаді пропрацювала два роки.
Ольга Іванівна зізнається:
Ольга Брусенцева
- Паперова робота не для мене. Хотілося бути ближче до людей, надавати дієву допомогу хворим.
Коли районну лікарню очолив Кавуненко Володимир Юхимович, почалося формування швидкої допомоги в Петропавлівці. До того часу у селах працювала денна швидка допомога. Транспорт для неї надавали колгоспи. Медики на швидку йшли працювати із амбулаторії.
Саме при Володимиру Юхимовичу було організовано 5 бригад швидкої допомоги в Петропавлівці, Дмитрівці, Миколаївці, Новоселівці, Хорошому.
Це перевищувало норму машин на кількість населення, але Кавуненко відстояв цей транспорт, мотивуючи, що відстань між селами велика.
Ольга Брусенцева
Першим старшим фельдшером призначили Євдокимову Майю Михайлівну. Після її виходу на заслужений відпочинок, на її місце стала Брусенцева Ольга Іванівна.
На даний час Петропавлівська підстанція підпорядковується Павлоградській станції Дніпропетровського обласного центру екстреної медичної допомоги. До Петропавлівської підстанції входять 4 бригади – дві в райцентрі та дві з пунктами базування в Дмитрівці та Хорошому.
Ольга Іванівна вважає, що із впровадження реформи медицини найвдалішою галуззю є налагодження роботи швидкої допомоги. Підстанція забезпечена пальним для авто, медичними препаратами для надання першої допомоги. У Павлограді проводять фельдшерські наради, на яких звітують про використання ліків, кілометраж, витрати пального.
Ольга Брусенцева
- Коли вперше отримали на швидку ліків на 125 тисяч гривень, були приємно здивовані, - говорить Ольга Іванівна, – адже раніше це були набагато менші суми. А зараз, коли подаємо звіт, нам нагадують, що при потребі можемо витрачати більше медичних препаратів.
Єдина проблема – запчастини для автомобілів швидкої. У Павлоградській станції 32 авто, тож всі вчасно забезпечити якісним ремонтом проблемно. Доводиться звертатися за допомогою на місцевому рівні. Ольга Іванівна відзначає, що районна й селищна рада не відмовляє і виділяють кошти: райрада – 40 тис. грн, селищна – 25 тис. грн.
Швидка допомога
Автомобіль обладнаний кардіографом, кисневим балоном. Доїзд швидкої до місця виклику на території району до 20 хвилин. Виклики здійснюються через Дніпро, кожен виклик фіксується, тож дії швидкої допомоги прозорі – можна перевірити як оперативно виїхали й коли надали допомогу.
Найважче морально й фізично, коли виїжджає швидка на ДТП. Ось тут було б краще, вважає Ольга Іванівна, якби працював не один фельдшер, адже допомогу треба надавати декільком постраждалим, і важлива кожна хвилина. І як би не намагалися медики тримати себе в руках, бачити трагедію і відчувати людський біль – важко.
Досвідчений фельдшер говорить, що раніше більше було викликів до хворих на хронічні захворювання, а зараз стали частіше серцеві напади, інсульти, інфаркти.
- Від того, як професійно спрацює фельдшер швидкої допомоги, залежить життя і здоров’я хворого, - зазначає Ольга Іванівна. – Першу діагностику проводить саме фельдшер і за цими результатами направляють хворого у відділення. Завжди цікавлюсь, як надалі проходить лікування, чи вірно я визначила діагноз. Адже детальне обстеження робиться безпосередньо у відділенні.
У 2014 році бригада швидкої за добу двічі перевозила поранених до госпіталю
Випробовуванням для бригад швидкої, як і для всієї України, були перші роки бойових дій на сході. Прифронтові станції швидкої допомоги отримали нові автомобілі, щоб транспортувати поранених від межі Донецької області до госпіталю, який розмістився в обласній лікарні імені Мечникова.
В Покровську (Красноармійськ) знаходився Львівський військовий госпіталь, медики якого надавали першу допомогу пораненим, а подальше лікування продовжували лікарі Дніпра. Згадує Ольга Іванівна, як розводили руками львів’яни: "На жаль, не маємо ліцензії на лікування, ми лише оперуємо, хоча треба було б після операції слідкувати за хворим".
Ольга Брусенцева
Поранених з госпіталю привозили до села Андронівки Межівського району. Саме тут, поряд зі стелою "Донецька область" і чекали автомобілі швидкої з Петропавлівки. Поранених, оперованих переводили до автомобілів і везли в Дніпро.
- Перші місяці війни були особливо тяжкими, - згадує Ольга Іванівна. – Боляче було дивитися на наших захисників. Ми йшли на зміну і брали з собою харчі для солдат, бо знали що у дорозі проведуть вони майже п’ять годин. Брали з дому й чоловічий одяг, бо солдатська форма була у неприглядному стані. А вже в Дніпрі на базі обласної лікарні працювала потужна волонтерська організація і наші воїни отримували й одяг, і предмети гігієни, й їжу, й ліки. Складні для країни і всіх нас часи.
Пам’ятає Ольга Іванівна молодого пораненого, який дякував за бутерброди і говорив, що три дні нічого не їв, і хлопця з двома пораненими руками, який ледве тримав ложку і дякував за мамин борщ у їдальні села Миколаївки.
- Бутерброди – то на перший раз їжа. А дорога далека. Налагодили зв’язки з завідуючою кафе "Акація" села Миколаївка.
Телефонували й говорили, скільки у нас поранених. А Людмила організовувала повноцінний обід для бійців – з борщем і пиріжками. Ще й на дорогу пакувала в одноразовий посуд. Ми пропонували привезти продукти для обідів, але вона категорично відмовлялася. А ми ж возили поранених щодня.
Звечора дивилися новини в зоні АТО, й вже знали, що наступного дня будуть поранені й будуть їхати на лінію передачі.
Швидка допомога
Окрім поранених, перевозила швидка й мирних жителів, які постраждали і яким потребувалася допомога. Більше двох років швидка допомога Петропавлівки знаходилась на передовій і активно вела боротьбу за життя наших захисників. Це вже потім, говорить Ольга Іванівна, коли зміцніла армія, почали активно застосовувати санавіацію, зросло забезпечення, бригади швидкої продовжили роботу на території району.
У 2015-му році Ольгу Іванівну Брусенцеву на зібранні активних жінок у Павлограді до 8 Березня за волонтерську діяльність нагородили грамотою та цінним подарунком – годинником. Подарунок прикрасив диспетчерську, і веде лік роботі підстанції швидкої допомоги. За старанну самовіддану роботу раніше Ольга Іванівна була відзначена грамотою Верховної Ради України.
Вдячність пацієнтів – найвища нагорода
Всі, хто будь-коли звертався до фельдшера Брусенцевої Ольги Іванівни, назавжди лишаються у полі її уваги. Ольга Іванівна щиро цікавиться здоров’ям та життям свої пацієнтів, телефонує, спілкується. Якщо направили хворого в обласну лікарню, обов’язково запитає по телефону у лікарів, у якому стані зараз людина. І вдома це головна тема – які були виклики, як вдалося допомогти.
Жителі Петропавлівки дякують фахівцю, яка упродовж десятиліть самовіддано працює на одній із найважливіших ділянок медицини.
- Ользі Іванівні я зобов’язана життям, - говорить Ольга Іванівна Колєснік. – Я думала, що не виживу після такого серцевого нападу. Раніше близько з цією людиною я не була знайома, але зараз вона для мене – найдорожча.
Ольга Брусенцева
Жінка розповіла, що після повернення із реанімації з Дніпра, вона знову відчула себе недобре. Стан погіршувався, наступав страх, рідні викликали швидку.
Завдяки професійним діям фельдшера швидкої допомоги хворій стало краще і її госпіталізували в районну лікарню. Хвора здивувалася, коли наступного дня до неї в палату прийшла фельдшер. Медпрацівник розпитала, як почувається хвора, а дізнавшись, що вона відмовилася від операції в обласній лікарні, почала вмовляти жінку.
- Вона вміє простими словами заспокоїти, знайти доводи, - згадує Колєснік О.І. - Вона говорила, що медицина зараз на високому рівні і якщо лікарі радять зробити операцію, то треба погоджуватися. Вона надихнула мене на життя в повному сенсі цього слова. Мене прооперували. Зустріла мене, підбадьорила, розпитала. Як приємно, що Ольга Іванівна пам’ятає, мабуть, всіх пацієнтів.
Навіть від її слів стаєш здоровішим. Таких людей зараз мало. Хочеться, щоб усі медичні працівники були такими ж чуйними, як Ольга Іванівна. Хай Бог береже її й її сім’ю!
Такі ж слова вдячності шлють їй і інші пацієнти: Булгакова Валентина Анатоліївна вдячна за її увагу до її батьків. Фоменко Тамара Володимирівна, вчителька - пенсіонерка згадує Ольгу Іванівну старанною ученицею і пишається тим, що стала такою шанованою людиною і гарним фахівцем.
Бог дітьми нас не обділив
Знаходить розраду Ольга Іванівна у роботі на власній садибі, в саду, біля квітника. Завжди радо допомагають доньки.
Петропавлівська лікарня
- Бог не обділив нас дітьми, радіємо за них. Обидві доньки здобули юридичну освіту, працюють за фахом. Маємо чотирьох онуків. Донька Ірина говорить, що мама була для них завжди прикладом. Вони завжди знали, що робота й сім’я для неї на першому місці. А мама й тато підтримували доньок у всіх починаннях.
- Ми радіємо за маму, бо вона сповна реалізувалася в професії, - говорить Ірина. – Не кожен має таке щастя в житті. Служіння великій місії, своїй професії, людям – ось що визначає її життя. І якби життя розпочалося спочатку – мама знову обрала б цей шлях, я це точно знаю.
26 квітня у Ольги Іванівни ювілейний день народження. Її колеги, рідні, друзі вітають шановану людину. Роки додали їй досвіду, але не згасили її енергію, ентузіазм, бажання працювати. Ольга Іванівна відверто зізнається:
- Про іншу професію ніколи й не мріяла, іншої долі не бажаю.
