"Мій позивний – Десантник, скорочено Дéсант", - каже командир єгерського взводу з Тернополя.
Після 9 класу школи він поїхав навчатись у Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, потім вступив до Військової академії в Одесі на факультет підготовки спеціалістів десантно-штурмових військ.
- У нас були дуже хороші викладачі, зі старої школи ДШВ, тому вчилися ми на якість, - розповідає хлопець.
Після навчання він вирішив повернутися в Тернопіль та допомагати батькові з сімейним бізнесом – вантажними та пасажирськими перевезеннями за кордон.
- 24 лютого застало мене в Польщі, коли я віз людей в Італію. Подзвонив батько, каже: "Все сину, війна". Доїхав до Італії й одразу назад в Україну, взяв квиток офіцера запасу - і у військкомат, - пригадує Десант.
До речі, його батько теж зараз воює на іншій ділянці фронту.
Свій взвод росомаха характеризує одним словом – "вогонь":
- Ми всі згуртувалися, багато чого пережили разом, працюємо як злагоджений механізм… Декого вже немає з нами, але пам’ять про них залишиться назавжди.
Удома Десанта чекає дівчина, щодо неї у єгеря серйозні наміри. Але наголошує, що спочатку треба розібратися з поганими орками, аж потім заводити сім’ю.
І додає, що після перемоги маємо зробити все можливе, щоб такого більше не повторилося.
