З початку повномасштабного вторгнення усі села нашого краю згуртувалися задля перемоги нашої країни. Допомагають й накривають наших захисників своїми маскувальними сітками славні часівці - жіночки з Миколаївки. Жінки назвали свою групу “ЧАС” (чарівні, активні та сильні). Про волонтерську діяльність чарівних, активних та сильних розповідаємо.
Кожного дня жіночки збираються у Миколаївському будинку культури і старанно плетуть маскувальні сітки для наших воїнів.
Почали свою працю на такому фронті через декілька днів з початку війни, адже відчували, що просто просидіти вдома в такий тяжкий час не мають право.
- Без сумніву всі йшли, адже відчували потребу допомгти військовим. Ми повинні були щось робити, адже дома просто сидіти не могли. Нас сюди тягнуло, ми йшли і майже жили тут. Дехто почав ходити, тому що вважає це святим обов’язком. Ми повинні захищати країну разом з хлопцями, тільки кожен на своєму фронті, - розповідає Людмила Миколаївна Касян.
Розпочали гуртувати людей вчителі Миколаївського ліцею, створили невеличку майстерню по плетінню сіток спочатку у шкільному спортзалі, а згодом перейшли до будинку культури.
З лютого почали приходити вчителі, жіночки, які на пенсії та переселенці плести сітки. Загалом збиралось по 25 людей і за день могли сплести одразу дві сітки. Починали жіночки своє виробництво з рибальських сіток та не потрібних ганчірок. Наразі збирають гроші односельці для та допомагають волонтери закуповувати сітки й тканину.
- З початку просили людей приносити не потрібні ганчірки, речі, тканину. Ми вже нарізали все на смужки. Потім зрозуміли, що нам вже не вистачає тканин і почали замовляти рулони тканини спеціально для плетення сіток. Також спочатку волонтери привозили нам рибальські сітки, але вони швидко закінчились й ми почали купувати тіньові сітки, – говорить Людмила Миколаївна.
Плетуть сітки часівці і на замовлення, і передають усім військовим, яким потрібні маскувальні сітки. Дуже часто захисники й особисто звертаються з проханням зробити їм маскувальні сітки. Тому збирають жінки щоденно.
- Зазвичай субота й неділя вихідні, але якщо хлопці потребують сіток або маємо замовлення на декілька бригад, виходимо й у вихідні: наші люди найкращі, відгукуються одразу, - говорить Лариса Мечиславівна Панченко.
На сьогодні плести сітки приходять по 10-12 жінок, через те, що розпочався новий навчальний рік вчителі не можуть часто приходити на плетіння, бо ведуть уроки. А от місцеві жителі кожного дня сумлінно працюють. Кожного дня плетуть по одній сітці і витрачають на це 2-3 години. До речі сітка виходить досить велика, тому її розрізають навпіл і з неї вийде дві, які за розміром виходять 8-9 метрів на 3,5 метра.
- Куліси ми використовуємо для того, щоб підвішувати сітки, це дуже зручно. Сітка, яку ми натягуємо дуже широка й довга, завдяки кулісам ми можемо піднімати та опускати сітку, так зручно плести, - розповідає пані Лариса.
За пів року війни Миколаївські часівці або павучки, як їх ще називають, наплели та відправили дуже багато сіток, зараз всі не порахувати. Але з червня місця нарахували вже 107 сіток. Тож уявляємо скільки праці вже насправді зробили славні миколаївські жіночки.
З лютого місяця власне виробництво часівців не зупиняється й досі. До речі мають жіночки й власну групу, яку назвали «ЧАС» - чарівні, активні, сильні і це дійсно так. Поміж хатніх робіт та уроків, часівці встигають не тільки плести сітки, а й допомагати нашим захисникам з продуктами харчування.
- Зазвичай через власну групу ми і спілкуємось. Якщо щось потрібно, пишемо, гуртуємось всі разом та працюємо. Тримаємось і відчуваємо свою єдність, - каже пані Людмила.
До речі команда часівців дійсно неймовірна та різноманітна. Мають жіночки і поетичні, і кухарські здібності, а ще діляться своїм душевним станом.
- Ми єднаємось, віримо, що ми сильні. Наші хлопцізахисники вистоюють, то ми точно з ними до кінця і будемо ще сильніші, - говорить Людмила Миколаївна.
Серед часівців є Любов Павлівна, місцева поетеса, вірші якої до речі ви вже читали на шпальтах тижневика «Степова зоря». Як тільки пані Любов має натхнення, то одразу ж ділиться своїми творами з рідними часівцями.
- Вона нам одразу пише, дівчатка, часівці мої дорогі, хочу щоб ви почитали. А нам приємно, усі разом ми поринаємо у її творчість, - говорять жінки.
Приходять допомагати плести сітки й подружжя переселенців Тамара і Олексій з Лиману, Донецької області. На жаль нещодавно подружжя дізналося, що до їх будинку потрапив ворожий снаряд та зруйнував усе їх життя. Тому намагаються знайти душевний спокій серед часівців.
- Тамарі й Олексію дуже важко на душі. Приходять весь час і допомагають. А ми в свою чергу намагаємось допомагати їм усім необхідним, у тому числі й розрадити, - розповідає Людмила Касян.
А ще єднають чарівну команду вареники Наталі Олексіївни. Смачні пухкі вареники жіночки завжди чекають у колі команди, адже як кажуть самі часівці: «Як чуємо про вареники, то скоріше працюємо. Та сумуємо коли буває пані Наталії немає поруч».
- Нам якось в Авдіївку потрібно було наліпити вареників, ми зібралися у місцевому кафе, головною кухаркою звісно була Наталя Олексіївна, вона замісила своє чарівне тісто. Настільки смачні вареники виходять, просто неймовірні і начинка для нас завжди сюрприз, - говорить Лариса Панченко.
Часівці вірять, що своїми маскувальними сітками закривають небо над нашими захисниками. Сітки від часівців допомагають нашим героям на всіх фронтових напрямках, де йдуть бойові дії і це ще більше гуртує жіночок.
- Ми розуміємо, що це наш фронт. Радіємо і тішимось від цього. Ми вже дійсно стали рідними, кожна наша зустріч це радість і обійми, - говорять часівці.
Ось такі неймовірні жіночки нашого краю. Пишаємось Миколаївськими павучками, адже вони кожного дня наближають нашу перемогу та оберігають воїнів України. А у День Перемоги Наталія Олексіївна пообіцяла наготувати та пригостити усіх своїми неймовірними варениками, та разом відсвяткувати Перемогу! Віримо, буде це дуже скоро!
