31 липня в Україні відзначатимуть День торгівлі. У світі зараз дуже розширений спектр продукції, багато магазинів із товарами різного виду, велика кількість супермаркетів, у яких кожен для себе знайде щось необхідне. Торгівля зародилася давно та всі ці роки змінювалася. Наша героїня Ніна Вілянська пропрацювала 50 років у сфері торгівлі, тож розповіла нам багато цікавого про торгівлю, починаючи з 70-х роках.
Ніна Адамівна Вілянська – петропавлівчанка. Усе своє життя вона присвятила торгівлі. Починала працювати на державних підприємствам, а наразі вже займається власним бізнесом. Цього року виповнюється ювілей, 50 років, як вона працює в торгівлі. Про початок кар’єри з продавчині в буфеті до власного підприємства в нашій статті.
Після закінченню Новомосковського кооперативного технікуму в 1972 році жінка почала свою торгівельну діяльність.
Першим місцем роботи пані Ніни став дорожній ресторан у місті Синельниково. Там молода дівчина працювала в буфеті: продавала готові страви. На ті часи на полицях були різновиди продуктів харчування вітчизняного виробництва. Продавалися комплексні обіди, різні м’ясні вироби, пиріжки. До речі, тоді одна людина могла пообідати десь на 20-30 копійок, і вибір, зі слів пані Ніни, був дуже великий.
Уже через рік спритної праці дівчина отримала свою першу почесну грамоту за успіхи в роботі.
У буфеті пані Ніна пропрацювала шість років, там і познайомилася з майбутнім чоловіком.
- Чоловік був директором торгової бази. Він тоді був удівцем з донькою. Часто бував у нашому буфеті, так нас доля й звела. Ми одружилися, згодом мене перевели працювати до Петропавлівки, - пригадує пані Ніна.
У Петропавлівці молода жінка пішла до Райспоживспілки, де Ніну направили працювати до ресторану «Світанок». До речі, ресторан раніше знаходився в приміщенні, де наразі є супермаркет «Варус», який відомий зараз усій Петропавлівці. Завдяки підтримці та допомозі Любові Піскової, яка тоді була заступником з виробництва, з перших днів пані Ніна дуже спритно пристосувалася до праці в громадському харчуванні.
- Я завжди старалася працювати віддано. Мені поручали різні види робіт, і з усіма я дуже добре поралася. Торгівля - це було та є моє життя. Цікаві раніше були часи, у ті роки нам хотілося жити, було багато роботи. На свята біля ресторану «Світанок» ми виставляли великі столи зі смачними виробами та проводили харчові виставки. А на День молоді на пляжі річки продавали квас, коштував він тоді, до речі, три копійки, дуже добре розпродувався. Багато людей мене пам’ятають з того часу, - згадує жінка.
За тридцять років торгівельної діяльності Ніна Адамівна пропрацювала на всіх буфетах громадського харчування в Петропавлівці. Робила в буфеті кондитерської бази «Кулінарії», яка на той час знаходилася у відомому кожному петропавлівчанину Білому домі в підвальному приміщенні. Зараз там знаходиться РАЦС, де люди одружуються, реєструють шлюби. А раніше туди ходили смачненько поїсти та придбати смаколики.
Кулінарія тоді була місцем, у якому можна було купити багато смачних кондитерських виробів. Вибір був великий, у магазинах важко було щось придбати, товару майже не привозили. А на базі готували власноруч не тільки кондитерські вироби, а й замороженні напівфабрикати та випікали смачний хліб.
- Виготовляли та продавали багато різних тортів, тістечка в нас були смачні. Дуже любили покупці тістечко «Літо», його й досі згадує наше покоління. Такі тістечка й сьогодні можна знайти на полицях магазинів. Були заварні, пиріжки, булочки - солодкого випікалося вдосталь. А ще виготовляли пельмені, біляші, котлети. Усе те, що було дефіцитом у крамницях, можна було знайти на полицях нашої «Кулінарії», - розповідає пані Ніна.
Кожен житель Петропавлівки знав це відоме місце та приходив купити й побалувати себе чимось смачненьким.
- Деякий час я працювала в їдальні, потім у гастрономі на кондитерських виробах та в буфеті Петропавлівської автостанції. Ще встигла попрацювати у кафе «Космос», пельменною її ще тоді називали. От стільки за 50 років у мене було робочих місць, – каже жінка.
У часи, коли пані Ніна працювала в буфеті автостанції, кожен, хто очікував на свій автобус, мав можливість купити смачненьке в дорогу. Зараз на автостанції можна придбати лише квиток на автобус. Проте поряд продають фастфуди.
Так і минули тридцять років сумлінної праці Ніни Адамівни в Райспоживспілціі. Багато спогадів, знайомих та друзів, з якими жінка спілкується й досі.
Ще у перші роки торгівельної діяльності Ніна познайомилася на роботі з дівчиною Олею Колесніковою.
- Ми з нею познайомилися в «Кулінарії», уже стільки років разом, вона людина душі. Щаслива, що улюблена робота подарувала мені таку близьку подругу, - говорить Ніна Адамівна.
Останнім місцем роботи від Райспоживспілки стала велика продуктова крамниця «Турбота», знаходилася вона в приміщенні, де нині розташовано нотаріальний офіс. Через деякий час «Турботу» зачинили - вважали не рентабельною. І все ж багато хто з місцевих пам’ятає, як ходили за продуктами саме до цієї крамниці.
- Коли магазин закрили, залишилася я без роботи. Стала на облік до Центру зайнятості населення, там мені запропонували відкрити свою власну справу й навіть склали бізнес-план.
На розвиток бізнесу пані Ніна отримала на той час 2500 гривень.
- Вирішили я спробувати продовжити торгівельну діяльність на ринку: торгувати одягом та взуттям. Поїхала до Харкова на оптовий ринок, закупила товару на скільки вистачило грошей, привезла товар до Петропавлівки. Так починалася моя власна справа, - пригадує пані Ніна.
Товару, звісно, було дуже мало, але на що вже вистачило коштів, з чогось же потрібно було починати, та й люди почали купувати речі.
- Одного разу прийшов до мене земляк з Одеси та запропонував свою допомогу в закупівлі товару в розстрочку. Завдяки йому я отримала широкий асортимент товару, людям було вже що вибрати, торгівля пішла вгору, дуже швидко мені вдалося повернути борг, - згадує Ніна Адамівна.
З часом жінка вже орендувала власний контейнер і ось уже двадцять років працює на ринку Петропавлівки. Кожен житель знає Ніну Адамівну як працьовиту жінку, яка дуже любить свою справу.
- Я дуже люблю своїх покупців. Вони приходять до мене не обов’язково щось придбати, а й просто поговорити, розповісти, що в них на душі, поділитися своїми проблемами. А для мене торгівля не лише праця, а життя, місце спілкування. Кожен покупець для мене - рідна людина, - говорить Ніна Адамівна.
50 років торгівельної діяльності минули, як одна мить для жінки. З ностальгією Ніна Адамівна згадує кожне місце роботи, але зізнається, що все ж таки раніше працювати було легше, аніж зараз.
- Часи змінюються. Щось на краще, за чимось сумую. У ті часи коштів у нас на проживання вистачало, але з продуктами був великий дефіцит. Наприклад, раніше ковбаса коштувала 2,60 або 1,60 карбованців, але знайти та придбати її було важко. Зараз же ковбасного товару достаток, але ж ціни на нього завеликі, - розповідає Ніна Адамівна.
Займається жінка не тільки торгівлею, а й волонтерством. З початку повномасштабного вторгнення російських військ допомагає нашим захисникам одягом та грошима на необхідні речі. Відгукується на прохання волонтерів.
Своє життя жінка присвятила не лише сумлінній праці, а й родині. Майже 50 років щасливо живе зі своїм чоловіком, вони мають трьох дорослих донечок. Наташа - донька чоловіка найстарша, поїхала за кордон, там будує своє життя. Олені вже 42 роки, й живе вона в Петропавлівці та займається підприємництвом. Ані 32 роки, закінчила школу з золотою медаллю та зараз працює в Дніпрі у виробничій фірмі.
- Донечки подарували нам уже три онученьки. Найстаршій Насті 19 років, середній Карині 12 років, а малесенькій нашій Златі 4,5 рочків, - розповідає жінка.
Життєвий шлях Ніни Адамівни дуже цікавий. Жінка за півстоліття пройшла торгівельну стезю від її розквіту до дефіциту, від державної торгівлі до приватної. І любила, і любить торгівельну справу. Ніколи не здавалася, а продовжувала працювати. Цього року в День торгівлі пані Ніна святкуватиме 50-річний ювілей роботи в торгівельній галузі. З чим ми й вітаємо пані Ніну та бажаємо розвиватися в цьому ж напрямку.
