Наша розповідь сьогодні про надзвичайно талановиту людину – Вікторію Сіру з села Олександропіль. Розповідь про себе вона назвала «Життєве пір’ячко».
Вікторія Сіра, майстриня на всі руки
Все, до чого вона докладає свою працю й творчість, перетворюється у витвори мистецтва. Вона вишиває – бісером і муліне, в’яже – однаково майстерно одяг і серветки. Без неї не відбуваються в селі концерти – вона співає й танцює. Вдома чаклує над стравами, тішить своїх близьких.
І всією своєю активною діяльністю суперечить традиційному образу бібліотекарки, яку зображують зазвичай тихою, спокійною, навіть дещо замкнутою жінкою, яка не відриваючи очей від книг, боїться поглянути на навколишній світ.
Роботи Вікторії Сірої
Про себе Вікторія розповідає в жартівливому тоні:
- Стати лікарем не дали батьки. Мама сказала, що достатньо у сім’ї медиків – вона працювала фельдшером, а мене доглядали та виховували частіше за все брат та сестра. Стати вчителем заборонили лікарі – щоб менше напружувати голос. Тож вирішила стати бібліотекарем.
Вікторія Сіра, бібліотекарка з Олександрополя
Так зразкова учениця Вікторія вступила до Харківського інституту культури. Недарма їй, народженій в День Перемоги 9 травня, батьки дали ім’я Вікторія – «перемога». Вона звикла завжди прагнути до перемоги. Попри заборони лікарів вона не лише не боїться напружити голос, а й співає на сцені. А в професії бібліотекаря Вікторія бачить поєднання головних професій в світі – вчителя та лікаря.
- Я вислуховую безліч життєвих історій, - говорить Вікторія. – Мої читачі діляться зі мною сокровенним. А я, немов лікар, пропоную їм ліки для душі - книги . Я - вчитель, бо навчаю через книги.
Вікторія серед колег на улюбленій сцені
А свою душу тішить Вікторія творчістю. З дитинства на сцені, і відчуває себе крилатою птахою на ній. Це дає їй змогу піднятися над буденністю, покликати за собою глядача, змусити поринути у глибокий світ почуттів. Вікторія впевнена, що саме пісня несе людям добро, мир і злагоду.
Вікторія з чоловіком Михайлом
Родина Сірих цього року буде святкувати 30-річчя подружнього життя – перлинове весілля. Вікторія та Михайло – люди пристрасні, коли захоплюються якоюсь справою, то це всерйоз і на все життя. Михайло – спортсмен, запеклий футболіст, рибалка та мисливець. Така ж запальна й Вікторія. Її захоплення – культура та мистецтво.
Тішать батьків син, донька та онучок Ромчик. Це їхня радість, надія, гордість.
Ще одне захоплення має Вікторія, про яке не всім розповідає, і не дуже хоче афішувати. Це поетичний хист. Перечитавши безліч книг, вивчивши напам’ять багато рядків поезій видатних митців та маючи витончене душевне світосприйняття, душа Вікторії заговорила віршами.
Роботи Вікторії з бісеру
Спробувала писати ще з шкільної парти. Як завжди у такому віці це були кохання-зітхання, як сама Вікторія їх назвала. Ось лише не пощастило тим першим рядкам, бо потрапили вони до недобрих людей – і прочитали їх не лише ті, для кого вони писалися. Надовго пропав інтерес до творення, а те, що писалося, - ховалося глибоко в шухляду.
Та не можна на замок закрити своє серце й почуття. Щоразу в хвилини душевного підйому, відчуває потребу заримувати свої відчуття.
До своїх творів Вікторія ставиться самокритично.
- Працюючи в світі книг, я перечитую дуже багато віршів знаменитих поетів, дивуюся їх майстерності. Часто думаю, що я не настільки талановита як вони, але все ж знову спробувала власне поетичне перо, а вам судити, чого вірші мої варті, - говорить Вікторія.
Робота з бісеру
Але чого не можна відібрати у цих поетичних рядках – це щирості. Все, що Вікторія бачить навколо, викликає у неї захоплення красою рідного краю, почуття вдячності за прожитий день. Її хвилює минувщина, доля жінки і майбутнє, яке вона бачить обов’язково світлим і радісним.
З поетичних рядків Вікторії Сірої:
Чекаємо дива, чекаємо свята,
Чекаємо здійснення мрій.
Новий рік обіцяє багато
Виконання жаданих надій.
Цю мить наближа щохвилини,
Дарує чаруючу ніч,
Хто вірить в майбутнє щасливе
Його безсумнівно здійснить.
