16 лютого свій ювілей відзначає відома багатьом жителям Петропавлівщини людина. Чоловік, батько, брат, дідусь, кум, друг, товариш по службі, напарник, водій автобусу… Ви можете бути знайомі з ним у різних іпостасях, але всі його знатимете як чоловіка з гумором, завжди з посмішкою, порядного та справедливого, такого, який цінує дружбу та завжди прийде на допомогу. Для мене він татко: найрідніший, найкращий – Сергій Васильович Лисенко.
Від хлопчика до батька
У далекому, а може й не дуже далекому, 1957 році в родині Василя Івановича та Валентини Іванівни Лисенко народився другий син Сергій на втіху старшому Миколі. Зовсім не пам’ятаю діда Василя, його не стало в той час, коли татко Сергій перебував на строковій службі в армії. Здається мені, що свою життєву мудрість татко здобував самостійно. Після служби в армії служив він у місті Остер Чернігівської області. Про службу в армії тепер нам усім нагадує його татуювання на мужньому плечі: факел з колючим дротом та напис Остер.
42 роки водійського стажу
Ніколи татко не сидів без роботи. Після армії пішов працювати в Сільгосптехніку водієм, а потім перейшов до Петропавлівського АТП, на той час наймогутнішого автопарку. Автопарк обслуговував увесь район: підвозив людей по селах, працівників шахт «Дніпровська», «Степова», «Першотравенська», імені Сташкова, міжміські перевезення, підвіз дітей до таборів відпочинку. Це був найбільший та найдружніший колектив району. «Один за всіх і всі - за одного» - так жили та працювали автопарківці, таким згадують свій колектив, будні та свята. Понад 42 роки водійського стажу має мій татко, та фактично всі вони присвячені роботі водієм.
Родина - найцінніший дар
1979 року Сергій одружується з моєю мамою Світланою. Шукати далеко свою другу половинку не довелося, жили на одній вулиці. Через рік народжується перша донечка Ірина, це я, авторка цього допису. Через три роки мені подарували сестричку Ларису. Нині, на своєму 65-му році життя, батько має четверо онуків. Неймовірно всіх любить, і як колись хвилювався за своїх донечок, тепер переймається турботою про онучок та онука.
Татко…
Для мене мій татко - єдиний справжній чоловік у житті. Лише він так може опікуватися своєю донечкою. Хвилюється, щоб ніхто не скривдив. І готовий на все, щоб захистити. А ще тішиться й пишається своєю донечкою, своєю Ірою, якій сам обирав ім'я, дбав про те, щоб була щасливою. Безліч моїх спогадів з дитинства пов'язані саме з татком.
Мені заздрили однолітки, бо, якщо основним транспортним засобом у всіх був велосипед, то у нас був автобус. Як же я пишалася своїм татком. Він працював водієм, тож мене відвозив у дитячий садочок автобусом. Я була модна дівчинка, тоді це для мене було так, ніби мене підвозили до садочку на лімузині. Спочатку був ПАЗ, потім був ЛАЗ, обидва автобуси були найкращим місцем для тусовки всіх дітей з нашої вулиці.
Я була головною «призводителькою» (так говорила бабуся Валя) всіх "заходів". Якщо бува нашкодимо: обірвемо зелені абрикоси, таємно зберемо сусідську малину або вліземо в смолу, то покарання мене могло оминути, бо татко завжди захищав від усіх.
Якось я не захотіла йти до дитячого садочка. Татко не став мене змушувати, і ми поїхали разом в рейс. Я сиділа в автобусі на передньому сидінні біля торпеди поряд з татком і "збирала" від пасажирів компліменти та солодощі. На зупинці автостанції татко купував мені лимонад і трубочки з джемом. Це були щасливі миті. Я і татко.
У школі мене ніколи не ображали, адже знали: прийде татко, тоді бережіть вуха, будуть непереливки. А ще татко придумував кумедні тексти до пісень, які ми розучували в школі. Звісно на уроках музики весь клас замість оригінального тексту повторював "шедеври" з моїх вуст. Було весело. Здається, вчителька музики так і не зрозуміла, що ми співаємо, головне, що дружно й голосно.
А ще в школі я гарно бігала крос. Фізрук включав мене в команду шкільних змагань. Пам’ятаю, як бігла трикілометровий крос, а на трибуні вболівав татко. Я не зайняла призового місця, засмутилася... А татко забрав мене після змагань, одягнув кофточку, і ми поїхали їсти морозиво в кафе. Це було незабутньо.
У дитинстві в мене було все, про що я мріяла. Навіть в умовах дефіциту мені батьки діставали все. Я була модняшкою: мала капор, чобітки з опушкою й ціпочками (ні в кого таких не було), модні тоді чорні джинси, спідницю-резинку з принтом… Однокласники мріяли, а в мене був крутий магнітофон-двокасетник з "цвєтомузикою" і касети з Ase of Base, Фреді Меркурі й іншими топовими виконавцями, того часу я мала солідну колекцію касет, і поповнювали мені її батьки. На випускному в школі, нехай пробачать однокласниці, але я мала найгарнішу й найвишуканішу сукню й вирізнялася з усіх.
Протягом усього мого життя зі мною був і є татко (і мама звісно). І в моєму дорослому житті не все було добре, але татко завжди був поряд. Тепер він з таким же трепетом, як до мене в дитинстві, ставиться до моїх донечок, своїх онучок. Меншій Аріні татко став найкращим дідусем і навіть замінив біологічного батька. Маленькою Арінка, як хвостик, бігала за дідусем. Люблять дідуся безмежно.
Сьогодні татків День народження. Хочу сказати йому те, що в шаленому ритмі життя часто не встигаю сказати: "Ти найкращий татко в цілому білому світі. Це завдяки Тобі я стала тією, ким є. Ти виховував мене з любов'ю і прищепив мені змалечку все найкраще, що мав сам. Тепер моя черга дбати про Тебе. Я Тебе в обіду нікому не дам. Я тебе люблю. І бажаю Тобі здоров'я, щоб Ти довго-довго був зі мною поруч".
З Днем народження, татко від усієї нашої родини. Ми тебе безмежно любимо!
Щиро бажаємо тобі міцного здоров'я, довгих років життя, яскравих днів, оптимізму.
Нехай завжди будуть поруч найкращі люди, успіх супроводжує всі твої цілі та мрії.
Щастя тобі, любимо тебе безмежно!
