Тридцять три роки тому сотні сімей, родин, де підростали майбутні солдати, з полегшенням зітхнули, коли 15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез. Відтоді ця дата увійшла в новітню історію як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Автор: Ірина Ситнік

Неоголошена війна тривала понад 10 років. Через афганське пекло пройшли десятки тисяч солдат. В тій битві загинуло багато солдат, а тих, хто і зостався живим, спогади супроводжуватимуть все життя.

На покладанні квітівНа покладанні квітівАвтор: Ірина Ситнік

15 лютого в Петропавлівській громаді відбулись урочистості з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 33-ї річниці виведення військ з Афганістану. Зібралися воїни-інтернаціоналісти біля памятного знаку.
Звертаючись до ветеранів, голова Брагинівської сільської ради Василь Сінгур подякував хлопцям за патріотизм та вірність.

Автор: Ірина Ситнік

- Пам'ятаю, як хлопців забирали і матері зі сльозами проводжали, але всі розуміли гинула держава, треба було виконувати свій військовий обов'язок. Коли вони повернулися додому, половина з них боялася в трактор вночі сісти. Таке було. Сьогодні можна по різному трактувати хто винний, чи хто правий, але радію, що ті, хто стоїть на цьому місці вони повернулися живими, - зазначив Василь Сінгур.

Голова Спілки воїнів-інтернаціоналістів Віктор Лисенко закликав присутніх, щоб пам'ятали цей день, пам'ятали тих, кого вже немає поряд.

- Хочу побажати всім здоров'я, щоб не хворіли. Щоб наші діти раділи життю, тішилися гарною погодою і сонцем. Мирного неба над нашою країною, - побажав Віктор Лисенко.

Віктор ЛисенкоВіктор ЛисенкоАвтор: Ірина Ситнік

Особисто поспілкувавшись з Віктором Лисенко дізналися скільки учасників бойових дій на території інших держав у Петропавлівщині.

- На сьогодні в районі залишилось приблизно до 90 чоловік із 180, яких було призвано. Щодо загиблих в Афганістані, то й на обеліску бачимо, їх троє. Фактично їх четверо, один солдат із ранами тоді повернули до дому, де він і помер. Кожного року помирають воїни-інтернаціоналісти. У цьому році померло дві людини, одному - 60 років, іншому - 57 років. Кожен з нас пройшов нелегкий шлях, - говорить Віктор Лисенко.

Кожного року воїни-інтернаціоналісти збираються біля пам’ятного знаку і в кімнаті Афганської Слави. Збираються також у день прикордонника. І згадують все, що пережили.

Автор: Ірина Ситнік

Один з учасників бойових дій, з яким ми поспілкувалися, Анатолій Чечельницький із села Росішки. Він був один з перших, хто потрапив до Афганістану і прослужив там півтора роки.

- Призвали мене в 1979 році. Потрапив у Туркменістан, там і повідомили де ми будемо наступні півтора роки. Підняли нас по тривозі 13 грудня, опинилися ми під містом Кушка, а від Кушки до Афганістану приблизно двісті кілометрів. А з 27 на 28 грудня ми вже базувалися в Афганістані, - розповідає Анатолій Чечельницький.

Анатолій ЧечельницькийАнатолій ЧечельницькийАвтор: Ірина Ситнік

В Афганістані пан Анатолій служив з 1979 року по 16 червня 1981 року, півтора роки. Пам'ятаю все до дрібниць, але не дуже хочеться говорити.

- Кишлаки зносили градами, колони горіли на перевалі, всього було... 1981 року під час великої операції з зачистки, полягло п'ять чоловік з нашої Дніпропетровської області, двоє з них Попов Віктор та Онуфрієв Олег. У ті часи там вбивство рахувалося дрібницею життя, - розповідає Анатолій Чечельницький.

Не дивно, коли закінчилася Афганська війна була думка, що нарешті хлопці не будуть більше мучитися. Адже служба в Афганістані було справжнім пеклом.

Автор: Ірина Ситнік

- Спека, пилюга, води не напитися... Із місцевими жителями треба око та око, можна сказати, вони тобі вдень посміхаються, а вночі відвернешся - вила встромлять в спину. Там убивали неочікувано. Півроку спав в обіймах з автоматом. Мені довелося ходити в гори, в кишлаки, ходив "на бойові". Нам тоді по 18-19 років було. Спочатку було цікаво: кожен день щось нове, але лише до того часу, коли почали один за одним товаришів по службі втрачати. Пам'ятаю кожного і тих, хто загинули, і в який день загинули, і за яких обставин, - пригадує Анатолій Чечельницький.

Розуміють, що вони пройшли нелегкий шлях, не нарікають на долю, не вважають себе героями, хоч рани Афганістану не залікуєш нічим і ніколи...

Автор: Ірина Ситнік

У цей скорботний день вшанували воїнів-інтернаціоналістів хвилиною мовчання та покладанням квітів до обеліску. Схиляємо голову перед синами, що воювали та загинули. Шануємо живих!

Надія КІРІС


Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися