Працівники культури завжди в авангарді подій своєї громади. Їм не страшні заметілі, ні дощ, ні спека. Вони завжди на передовій творчого задуму та мистецького пошуку. Своєю щоденною майстерністю вони несуть людям тільки позитив та радість. Вчать, як потрібно любити Батьківщину, як потрібно поважати родину, цінувати один одного.
Ми пишаємося тим, що у нас у Петропавлівщині є такий талановитий народ – культпрацівники та майстри народного мистецтва. Рідна степова земля багата їхніми талантами. Наші земляки володіють вагомим творчим потенціалом, який вони втілюють у життя. Їхня самовіддана праця вражає своєю неповторністю, яскравим колоритом, різносторонністю репертуару, невичерпною енергією.
Щиро захоплюємося професійними якостями працівників культури, будинків культури та клубних установ, бібліотек, фахівців музейної справи, учасників аматорських колективів.
У переддень свята працівників культури та майстрів народного мистецтва випала нагода поговорити про минуле та сьогоднішнє життя працівників будинків та установ культури з Інною Денисенко, начальницею відділу гуманітарної політики Брагинівської громади. Інна Миколаївна на своєму власному багаторічному досвіді добре знає роботу сфери культури, її проблеми та переваги. Вона впевнено говорить, що дуже пишається обраною професією і тільки на сцені, даруючи глядачам своє мистецтво, відчуває себе справді щасливою.
Розмова наша розпочалася з привітань Інни Миколаївни своїм колегам. Адже часто нам не вистачає ні часу, ні простих слів, аби зі щирою вдячністю звернутися до людей, які вміють робити цей світ добрішим, кращим, світлішим.
- Можливо у круговерті сьогодення комусь і не до святкувань, та тільки не нам – працівникам культури! – з посмішкою на вустах говорить Інна Денисенко. – Люблю свою професію, люблю те, що ми робимо разом, не дивлячись на реформу децентралізації. Поважаю труд своїх колег. І скільки житиму, буду пишатися тим, що я – працівник культури!
Можливо саме з віком все частіше приходять на думку спогади юності та перших днів професійного становлення. Як говорять, усі ми родом із дитинства. Мама Інни Миколаївни працювала директором Будинку культури. Дівчинка виросла на сцені, тому іншої і кращої професії навіть не уявляла собі. З роками бажання бути культпрацівником міцніло. А коли довелося обирати навчальний заклад, батько був проти вибору доньки.
- Батьків давно вже немає на цьому світі, а я все й досі намагаюся довести їм, що у мене найкраща професія, бо вона несе людям добро, посмішку, впевненість у завтра і духовний розвиток, – говорить Інна Миколаївна.
Коли Інна приїхала жити в Петропавлівський район, то ще міцніше закохалася у пісню і творчість. Бо захоплюватись було чим і ким. В оточенні метрів мистецької ниви – Валентини Біневської, Миколи Бабаніна, Зої Корнєвої – хотілося працювати і розвиватися у професії. Останні роки 80-х і аж до середини дев’яностих (говорить «аж», бо твердо знає, що у інших регіонах області та України занепад культури розпочався набагато раніше, ніж на Петропавлівщині) називає золотим періодом культури на селі.
- У той час, коли майже усюди почали закриватися будинки культури, у Петропавлівщині до останнього були великі хорові колективи, якими опікувалися колгоспи, потім сільгосптовариства, – говорить Інна Денисенко. – Потім вже з’явилися просто вокальні колективи, меценатами яких стали окремі фермери. Але в пам’яті майже кожного жителя нашого району, який мав щастя у ті далекі часи відвідувати колгоспні концерти, виступи неймовірно масштабних, за кількістю учасників, хорових колективів – до сотні співаків!
Не приховуючи свого захоплення, Інна Миколаївна перераховує хорові колективи, які колись були чи не у кожному, навіть найменшому, селі. Хор колгоспу «Комуніст» у Брагинівці, хор колгоспу «Ленінець» у Дмитрівці, хор колгоспу імені Ілліча в Осадчому, хоровий колектив колгоспу ім. Горького у Петропавлівці. Та вінцем усієї пісенної творчості на Петропавлівщині вона називає великий хоровий колектив у районному Будинку культури, що носив на той час звання «Народний». Керував ним талановитий фахівець своєї справи Ткач Віктор Олексійович.
- Були тоді і духові оркестри, – згадує Інна Миколаївна. – Мабуть, багато хто із земляків пам’ятають Малєєва Юрія Васильовича, Ткача Олександра із Лозівського СБК. У кожному сільському клубові обов’язково були й танцювальні колективи. Найкращими довгий час вважалися Хорошівські гуртки та Олександропільський під керівництвом Ірини Карпенко та Лариси Матвєєвої.
А які ставилися вечорниці, що були популярними у кожному сільському клубові! І в Самарському, і в Українському, у Чумаках і Васильківці… Та найбільше запам’яталися Інні Миколаївні щирі та щедрі вечори у Петрівці та в Осадчому. Найкращим драматичним колективом був Хорошанський. Довго згадували жителі району у їх постановці музично-хореографічну п’єсу «Хівря і дячок», яку поставила Ольга Городнянська. Головні ролі Хіврі та дячка неперевершено зіграли Марія Сьоміна та Станіслав Конопацький. А вже солістів та фольклорних колективів було! І не перерахувати зараз.
- Найкращим вокально-інструментальним ансамблем, які ми називали ВІА, був гурт «Бастіон» Брагинівського СБК з керівником Олександром Сєліним та джазовий, естрадно-духовий ансамбль із Олександрополя з Миколою Михайленком, Юрієм Богачовим, Віталієм Бідашком, – із захопленням говорить Інна Миколаївна. – Мабуть, хтось подумає зараз: «Згадала, як дівкою була!». Воно то так, але душа болить! І не від того, що канули у вічність і духові оркестри, і хорові колективи. А від того, що так болюче йде трансформація сфери культури у наших селах.
Життя продовжується, стверджує співрозмовниця, на зміну одному культурному явищу приходять інші. Доказом того є нинішні талановиті колективи. Деякі з них є носіями такого елементу нематеріальної культурної спадщини, як Козацькі пісні Дніпропетровщини. Ці твори народного мистецтва оберігається міжнародною організацією ЮНЕСКО. Козацькі пісні вивчають і неймовірно яскраво виконують ансамблі «Колос» та «Джерело» під керівництвом Заслуженого працівника культури Миколи Бабаніна. Знають і захоплюються талантом Миколи Михайловича не тільки в нашому районі, а й по всій Україні.
- Ансамблі «Колос» та «Джерело» багато років поспіль носять почесне звання Народний, – продовжує далі Інна Миколаївна. – А як гарно співають у колективах «Надія» із Осадчого, «Червона калина» із Олександрополя, «Хорошаночка» із Хорошого та в інших вокальних ансамблях Петропавлівщини.
Наш Присамарський край багатий представниками світу поетичного слова. Самодіяльні поети Петропавлівщини у своїх творах прославляють красу рідної землі, важку, але важливу працю хліборобів і шахтарів, передають у віршах таланти нашого народу.
Понад 20 років працює літературне об’єднання ім. Фросини Карпенко «Ріднокрай», яке зібрало до гурту усю поетичну еліту району. Керує об’єднанням Тетяна Конюшенко із села Дмитрівки Миколаївської громади.
- Різнобарвні своєю творчістю і майстри народних ремесл Петропавлівщини, – говорить Інна Денисенко. – Є у нас такий мистецький феномен – неповторний і рідкісний вид народної творчості, як сіноплетіння. Заняття із сіноплетіння заснувала у Лозівському майстриня, працівниця культури з великої літери – Ірина Северин.
Сіноплетіння також могло бути занесеним у місцевий перелік елементів нематеріальної культурної спадщини. Та не судилось. На жаль, не відчувають підтримку справжні фахівці культури від можновладців. Особливо клубні фахівці, яких і так потрібно вже «заносити» у Червону книгу. Тому і болить душа, що не розуміють, не цінують, не бережуть.
Можливо, й праві сучасники, що наше нинішнє покоління вже не те і їм цікаві інші види творчості, дозвілля та культури. «Але ж хто після нас?» – стурбовано говорить Інна Миколаївна. Немає послідовників. І чогось інноваційного, чого б не торкнулися руки старшого покоління, її колег, а зробилося б молоддю, так і не з’явилося у сфері культури.
Та й сама молодь не стоїть у черзі, щоб працювати у холодних закладах культури на мінімальну зарплатню.
- Можливо, і тато мій тоді був правий, що наш труд не престижний, – говорить Інна Денисенко. – Але ж я вірю в інше! Знаю, що є керівники іншої думки. У Миколаївській громаді культура процвітає, бо її підтримує сам голова Віктор Одоєвцев. Засновницею і берегинею фестивалю «Гарбуз-фест» є талановита староста Петрівського округу Світлана Гарнатко. Голова Української ОТГ Олена Макогон не тільки підтримує культуру всіма силами, а й сама разом з клубниками на сцені! І це здорово! Це передовий Європейський досвід!
Інна Миколаївна приводить у приклад і голову Брагинівської ОТГ Василя Сінгура, який з молоду закоханий у народний спів, мав чудовий голос, змалку був солістом хорових колективів. Зараз він серйозно опікується культурою, прикладає чимало зусиль, щоб відродився колись зруйнований відомий на увесь район заклад – Брагинівський СБК.
Очільник сільської ради придбав нову апаратуру у сільські клуби громади, і що найголовніше – у Брагинівській ОТГ із десяти закладів культури жодного не ліквідовано, усі працюють.
- Культуру потрібно оберігати! – стверджує Інна Миколаївна. – Саме вона робить людину особистістю. Незримою силою вона формує національну єдність, робить нас неповторними, ідентичними, несхожими на інших, береже народну пам’ять та історію.
А ставлення громади до працівників культури – це індикатор суспільного благополуччя. Тож вкотре хочеться подякувати нашим меценатам та спонсорам. Це люди, які поважаючи творчу працю, завжди підтримують культуру матеріально та дають свій позитивний імпульс високо тримати мистецьку планку.
Нашим громадам потрібні заклади культури. Особливо оновлені. Сільська бібліотека розглядається зараз як інформаційний центр, а сільський клуб завжди був і залишається центром всесвіту для сільської молоді. До клубних сцен завжди тяглися обдаровані діти. Необхідно надати їм можливість творчого розвитку, відволікти від негативних підліткових спокус, забрати з вулиці у колективи – ось першочергова задача працівників культури.
- Вірю, що професіоналізм і душевність наших досвідчених працівників та впевненість у собі молодих фахівців будуть оцінені у новостворених громадах, – упевнено говорить Інна Миколаївна. – Сьогодні можна говорити багато пафосних слів, але чомусь хочеться простіше і до душі. Не за чутками знаю, що сільський клуб – це серце села. Говорити, що усе кануло безслідно, не буду. Сміливо стверджуватиму: саме сільські клуби і бібліотеки якраз і зберегли донині оту неповторну атмосферу минулого у поєднанні із сучасністю.
Не дивлячись на усі хвороби та трансформації суспільства, ніхто не відмінить той факт, що не хлібом єдиним живе людина. Завжди люди прагнули: «Після хліба – видовищ!» Сьогодні працівники культури не тільки носії історії. Вони готові до будь-яких позитивних змін, нових проєктів. Зараз активісти Брагинівської громади при підтримці саме працівників культури і освітян працюють у новому проєкті «Громадське здоров’я», що актуальний під час пандемії. Проєкт втілюється завдяки Німецькому товариству з міжнародного співробітництва GIZ.
Ставши членом Правління Громадської Спілки «Культурна Ліга Сходу», яка включає в себе 28 установ культури України, та пройшовши поглиблену програму навчання зі стратегічного планування, HR, PR, фандрайзингу, креативного мислення та модерації, менторського супроводу з інституційного розвитку, Інна Денисенко глибоко впевнена, що досвід, який набула разом з колегами, допоможе втілити найсміливіші творчі задуми.
Наразі нові послуги та нові проєкти реалізують інноваційні центри культури Петропавлівщини: центр культури «KVITKA», Антикафе та кінотеатр-трансформер «Сinema KVITKA», Молодіжний «FOKUS HAB» та інформаційна платформа «KVITKA-inform».
- Я зможу уже в новому сучасному вимірі, при мудрому керівництві, підтримати своїх колег та втілити разом з ними нові творчі проєкти, які стануть центром розвитку та відродження нашого краю, – говорить Інна Миколаївна. – Завжди говорила і говорю своїм колегам, що наша професія найпрекрасніша, бо дарувати людям радість – це здорово!
Готуючись відзначати Всеукраїнський День працівників культури та майстрів народної творчості, приймають вітання усі провідні, творчі, талановиті люди Петропавлівщини, чиє покликання переросло у професію.
Це директори і художні керівники Будинків культури, керівники самодіяльних художніх колективів Ольга Дейнеко, Лариса Матвєєва, Микола Михайленко, Людмила Губанова, Світлана Оштук, Тетяна Борисенко, Віра Некрасова, Світлана Боярчук, Ірина Жмуренко, колеги Української ОТГ Алла Васильчук, Ірина Смірнов та великої когорти Миколаївської громади – Інна Чорнокнижна, Таїсія Слива, Оксана Конюшенко, Наталія Григоренко, Надія Антіпова, Наталя Василенко, Людмила Борисова, Валентина Дегтярьова, подружжя Сімшаг.
Особливе вітання спеціалістам Петропавлівського Будинку культури, які є справжніми маяками клубної справи на Петропавлівщині – Миколі Бабаніну, Зої Корнєвій, Георгію Церр, Інні Кравцовій, Каріні Лисяк. Ми вдячні за працю ветеранам галузі на чолі з Валентиною Йосипівною Біневською, Заслуженою працівницею культури України.
Шлемо вітання кузні кадрів культури – мистецькій школи на чолі з Ілоною Валько, колективу історико-краєзнавчого музею під керівництвом Ніни Сергієнко, публічним бібліотекам Петропавлівщини!
І будемо сподіватися, що на вулиці культпрацівників завжди буде свято!
А головне – нехай прийде мир в Україну і завжди буде безхмарним небо над землею талановитих та щирих людей.
Фото використані в матеріалі з архіву редакції газети "Степова зоря"
