Подружжя Анни та Андрія Мельничук знає і поважає чи не увесь Першотравенськ. Особливо добре знають Анну, яка давно веде у Фейсбук власну сторінку. Особисті публікації вона підписує ім’ям Анюта Журавська – своїм дівочим прізвищем. Майже щодня жінка ділиться зі своїми підписниками позитивними та життєствердними публікаціями. У постах пише про те, як пройшов день, які страви сьогодні готувала для коханого чоловіка та синочка. Викладає фото готових смаколиків і домашньої улюблениці – кішечки Димки. І завжди отримує сотні лайків та схвальних відгуків.
Шанувальники Анни звикли користуватися її рецептами, відповідати на побажання гарного ранку чи вечора, спілкуватися один з одним у коментарях. Та одного разу Анюта Журавська чомусь не виставила за увесь день жодної публікації. Це трохи здивувало підписників. Але коли мовчання на її інтернет-сторінці розтяглося у кілька тижнів, друзі та знайомі Анни захвилювалися. Як виявилося, не безпідставно, – подружжя Мельничук занедужали на COVID-19. Боротьба з вірусом була важкою і забрала майже всі їхні сили.
Щойно їм стало трохи краще, перший новий пост Анна розпочала такими словами: «Доброго ранку всім! Я і мій чоловік повернулися з того світу, де боляче, страшно і темно…»
Андрій та Анна Мельничук
У родині Анни, від дідуся до сина, утворилася ціла династія шахтарів. Свого часу самовіддано працював шахтарем і її чоловік Андрій. Все подружнє життя вони з Андрієм разом – облаштовують сімейний побут, виховують сина, долають труднощі, радіють щасливим моментам. Тож коли Андрій одного дня інфікувався коронавірусом, майже одночасно з ним захворіла й Анна. Страшну хворобу долали теж разом.
Андрій Мельничук 28 років наполегливої праці віддав професії машиніста електровоза. Раніше він працював на шахті «Степовій», на даний час перебуває на заслуженому відпочинку. Подружжя з гордістю говорять про себе, що вони корінні жителі Першотравенська. У щасливому шлюбі живуть понад двадцять років.
- Познайомилися ми з Андрієм саме у Першотравенську і відразу, як-то кажуть, знайшли один одного, – розповідає Анна Мельничук. – Зустрічалися недовго, всього кілька місяців. Після чого одружилися. Ми з перших хвилин знайомства були впевнені, що це доля нам подарувала такий цінний подарунок – бути одним цілим, однією родиною.
Анна зізнається, що їй дуже пощастило з чоловіком. Усі роки сімейного життя Андрій постійно є опорою для своєї дружини, турбується про неї, разом створюють родинне гніздечко. А ще в усьому їм допомагають батьки Анни та Андрія, які стали найпершою запорукою їхнього подружнього щастя.
Анна та Андрій виховали чудового сина Олега, який пішов професійною стежкою свого батька – юнак теж працює шахтарем на «Степовій». Взагалі по чоловічій лінії у родині Мельничук ціла шахтарська династія. Найпершим шахтарем у сім’ї Анни був дідусь – Олег Олексійович – працював ще тоді, коли почали зводити Першотравенськ. Славну трудову династію у місті знають і шанують.
Андрій із сином Олегом
- Мій тато, Євгеній Олегович, був головним гірничим технологом на шахті №3, – розповідає далі Анна Мельничук. – Мама Ксенія Архипівна певний час працювала у міськвиконкомі. Усе життя вони навчали мене найголовнішим родинним цінностям.
Тому з самого дитинства я знала, що найкращого, найдорожчого місця, ніж сім’я, немає ніде у світі. Виявилося, що й батьки Андрія так само виховували і його. Тепер ми з чоловіком передаємо дорогоцінні знання про повагу і турботу своєму синові Олегу.
Це й допомогло подружжю здолати COVID-19, яким вони інфікувалися у вересні цього року. Оминути важку форму вірусу Анні та Андрію не вдалося. Майже місяць вони страждали від болючих симптомів недуги. І зараз чоловік та жінка відверто розповідають своїм знайомим про цей період життя. Анна ж ділиться дієвими порадами, як уникнути захворювання та які способи одуження допомогли саме їм.
- Перехворівши на коронавірус, я і мій чоловік повернулися з того світу, де боляче, страшно і темно, – розповідає Анна про дні хвороби. – І я написали на свої сторінці публікацію, щоб правдиво розповісти про сьогоднішню дуже страшну інфекцію. Все спочатку було чудово, але одного дня захворів мій чоловік: просто відчув першіння в горлі, ломоту тіла, слабкість та нездужання. А далі – як у фільмі-жахів.
Євгеній Олегович та Ксенія Архипівна – батьки Анни
Як і майже в кожній родині при застудах, Андрій став спочатку пити порошки лікувального чаю, а додатково ще й антибіотик. Але це не допомогло, вночі температура тіла підскочила до 38 градусів. Наступного дня жар підіймався дедалі вище – до 39. Потім прийшов сильний кашель, чоловік зовсім втратив апетит, нічого не їв. А за кілька днів захворіла й Анна.
- У мене з’явилися ті ж симптоми, що й в Андрія, плюс втрата нюху та смаку, – згадує далі Анна Мельничук. – І ми начебто й розуміли, що це може бути коронавірус, але до лікарні відразу не звернулися. А треба було! Почали посилено лікуватися вдома. Купили вітаміни С та D, Цинк, АСС, багато пили рідини. Але! Тут почалося справжнє пекло.
Подружжя температурило удвох, обидва горіли, в обох була лихоманка. Температура спадала тільки від жарознижувальних медикаментів, але полегшення тривало лише пару годин. Такі ліки, як «парацетамол», навіть не збивали високу температуру. Настав момент, коли Анна та Андрій не змогли самотужки ходити, почали задихатися. Ось тоді і забили на сполох.
- Тепер ті спогади, немов зі страшного сну, – відверто розповідає Анна про хворобу. – Пару кроків зроблю і все – повітря не вистачає. Сатурація у чоловіка лише 92 відсотки. А коли Андрій пішов до лікарні, флюографія відразу ж показала двосторонню пневмонію. Медики призначили лікування, антибіотики. Ми виконували припис разом. Але мені ставало все гірше, боліли груди і серце. Я не могла встати, просто лежала і молилися. У той час вже почала прощатися із життям.
Однієї ночі Анні стало зовсім зле, піднялася температура до 39 з половиною. Жінка сиділа з піднятими подушками і жадібно хапала повітря. Але вона не хотіла викликати швидку допомогу, хоча сатурація показувала лише 85. Через фізичні проблеми не в змозі була дістатися до лікарні, та й не хотіла – дуже боялася. Анна знала, що там помирали люди, а наодинці поза стінами рідної домівки піти з життя не хотіла. Було нестерпно боляче, прикро, і жінка плакала мовчки. Чому це трапилося саме з ними? Адже так хочеться жити!
- Я щохвилини молилася і Бог дав мені сили, – упевнено говорить Анна. – Перемагаючи біль, я почала боротися з хворобою. Стала вставати, тримаючись за стіни, ходити. Надувала повітряні кульки, через трубку продувала воду, глибоко дихала. І нарешті викликала сімейного лікаря. Сатурація залишалася низькою – 86-91 відсотків. Це здивувало медиків, адже при таких показниках люди лежали на вентиляції легень. Мені було призначено посилене лікування сильними антибіотиками, ліками від кашлю та уколами.
Від госпіталізації Анна відмовилася, була впевнена, що їй вистачить сил боротися і вдома. Хоча тепер радить своїм знайомим, аби ті не зволікали звертитися за кваліфікованою допомогою. Все-таки, як показує лікарська практика, без втручання медицини не обійтися.
- Перший тиждень хвороби у мене було важке дихання, хрипи, – згадує далі Анна. – Потрібно було зробити знімок, але сил не мала спуститися навіть на вулицю. Ми з чоловіком майже не спали, зовсім нічого не їли цілих 10 днів. Тільки вода і чай. Всього три ложки бульйону давалися нам важко. Антибіотик, який нам приписали, був потужний, пили його з йогуртом, але почалася нудота. Та ми повинні були хоч щось їсти. І вперше в житті я зненавиділа кухню і їжу взагалі, хоча раніше це було улюбленим хобі.
На щастя, син Олег почував себе добре. Дякуючи йому, батьки відчували турботу рідних. Подружжя знали, що за ними є кому доглянути і від кого чекати допомоги. Сімейна підтримка і стала головною запорукою одужання Анни та Андрія. Олег з перших днів хвороби став доглядати за мамою і татом. Робив вологе прибирання, провітрював кімнати, подавав їм пити, купляв усе необхідне, підбадьорював добрими словами.
- Своїх батьків ми не допускали до себе, – зізнається Анна. – Мама готувала їжу та ставила сумки біля вхідних дверей. Вони дуже переживали за нас. Чоловік пішов на повторний прийом і його поклали у в інфекційне відділення. Там він дихав киснем і йому ставили крапельниці. Я залишилася вдома сама, вірила у власні сили.
Удвох із мамою
Син приходив дуже часто, перевіряв, як почувається мама. У Анни з’явився мокрий кашель, дуже рясний. Були напади по пів години. Жінка сиділа з ковшиком, задихалася, аж синіла. І тут Анна розсердилася сама на себе і на ненависну хворобу.
- Я взяла себе в руки і сказала – ти сильна, ти житимеш, я поборю тебе, хвороба! – говорить Анна Мельничук. – Почала систематично робити вправи руками, сидячи на ліжку, усім тулубом. Продовжувала глибоко дихати. І знову постійно молилася, розмовляла з Богом, читала молитву від коронавірусу. Може, комусь це буде смішно, але саме з молитви я черпала необхідні сили.
На п'ятий день в Анни з'явилися смак і нюх. Вона нарешті почула запах освіжувача повітря, лимона, часнику. Стала відчувати смак соків, сіль у томатному напої і запах апельсинів. І Анна за останні дні важкої хвороби вперше зраділа! У людей немає цих відчуттів по два місяці і більше, а тут всього тиждень. Потроху минув біль у тілі. Анна перестала боятися залишатися вдома сама, заспокоїла батьків, що йде на поправку.
- Щодня з самого ранку мені дзвонила сімейний лікар Ольга Хоруженко, якій я безмежно вдячна. Саме її вчасна допомога і лікування підняли мене на ноги, – з посмішкою на вустах говорить Анна. – Я стала ходити. Трохи, навіть, наводити порядки у квартирі, хоча дуже стомлювалася і часто сідала. А коли вперше в дзеркалі побачила себе, я оніміла: як на мені висить халат – я сильно схудла. І чоловік також втратив у вазі. Це, як не дивно, додало мені радості та впевненості. Звичайно, нікому не бажаю так скидати зайву вагу і мати таку дієту.
Справжнє голодування через хворобу у подружжя було протягом десяти днів. Анна залишалася вдома, чоловік перебував у лікарні. Телефоном вони спілкувалися, підтримували один одного. Анні дуже не вистачало Андрія, сумувала за ним. До неї почала приходити її мама у захисній масці, допомагала по господарству і робила доньці уколи.
- Я повернулася у цей світ і точно знала, що житиму, – радісно говорить Анна. – Зараз у мене стабільний стан, продовжую багато рухатися, збагачую легені киснем, сатурація вже вища – 93-95. І найперше, що зробила, це повернулася до улюбленої справи – стала готувати для своїх найрідніших.
Виписали з лікарні й Андрія. Родина знову возз’єдналася в одне ціле. Подружжя дуже вдячні за допомогу своїм батькам. А ще кумам і друзям, які у дні хвороби писали і дзвонили зі словами підтримки. Анна поновила свої публікації в інтернеті. Тепер поряд із рецептами своїх страв вона часто пише і поради, як витримати час важкої хвороби.
Прохає усіх, хто читає її дописи, бути відповідальними, не байдужими, задуматися про себе та про оточуючих. Обов’язково дотримуватися усіх протиепідемічних заходів.
- Коронавірус – це не жарти, не сміх і не приколи! Не дай Бог нікому і ніколи пережити період нестачі повітря, – схвильовано говорить Анна Мельничук. – Це дуже страшно! Але відверто скажу: головне – не панікуйте, тримайте себе в руках, і виконуйте усі приписи лікаря. Ми – люди, ми – сильні! І ми переможемо цю жахливу недугу.
Зараз у родині Мельничук все добре. Про хворобу згадують, немов про кошмарний сон, який, сподіваються вони, більше не повернеться. Спілкуються з ріднею та знайомими, ходять в гості до кумів. Втішаються грайливій поведінці кішечки Димки та планують зробити капітальний ремонт у квартирі.
Ну, і звісно, Анна пригощає своїх коханих чоловіка та сина смачними кулінарними шедеврами. А рецептами щасливого сімейного життя ділиться на своїй сторінці, аби й інші люди отримували задоволення від життя.
