Семирічна Даринка Петюр вже другий рік не відвідує школу. Уроки вчить виключно у дистанційному режимі. Хоча, разом з іншими однокласниками, у вересні 2019 року розпочала навчання у світлому просторому класі. Перший клас у школі для Даринки тривав всього кілька тижнів. Перебувати серед однолітків їй заборонили лікарі. У Даші ослаблений імунітет, бо її організм бореться з онкологічним захворюванням – гострим лімфобластним лейкозом, більш відомим як рак крові. Такий страшний діагноз для родини Даринки став глибоким шоком. Ніхто навіть подумати не міг, що таке можливо.
Ніщо не віщувало страшної хвороби. Від народження дівчинка росла рухливою, веселою. Із двох років ходила у дитячий садочок. Усміхнена, з бантиками у хвостиках та з квітами в руках пішла вона до першого класу. А в жовтні того ж року на декілька місяців Даша стала пацієнткою обласної дитячої лікарні.
Даша Петюр зараз перебуває на дистанційному навчанні. Всі уроки вивчає вдома. З учителями дівчинка спілкується тільки в онлайн-режимі. Це все для того, аби Даринка не підхопила інфекцію, бо імунітет її після багатоденних процедур дуже ослаблений. Щоб здолати страшну хворобу, дівчинці довелося пройти велику кількість крапельної внутрішньовенної хіміотерапії. Тепер лікарі призначили маленькій пацієнтці приймати спеціальні пігулки. Таке лікування триватиме щонайменше 500 днів.
Даринці сьогодні повних сім років, весною вона святкуватиме свій восьмий день народження. А коли їй було шість років, після дитячого садочка вона перейшла до Петропавлівської школи №2. Тоді батьки дівчинки навіть уявити не могли наявність у неї онкологічного захворювання.
- Ми й в думках не припускали, що з нашою дитиною може таке трапитися, – говорить мама дівчинки Марина Петюр. – Даша з раннього дитинства росла активною, жвавою дівчинкою. З двох років відвідувала дитсадок. 2019 року пішла до першого класу. Завжди брала участь у всіх творчих заходах та святах. Любила танцювати, розказувати виразно віршики, грати в різні ігри. І раптом така хвороба. Звідки вона взялася – до сих пір не можемо сказати.
Разом з мамою Мариною і татом Віталієм
Не віщував нічого поганого і вступ до першого класу. Святково і урочисто разом з однокласниками розпочала Даринка навчання. Майже увесь вересень готувалася до Дня учителя, наполегливо вчила віршоване вітання. Виступ на шкільний сцені пройшов успішно, Даша отримала заслужені оплески глядачів. А вже наступного дня маленькій першокласниці різко стало погано.
- На вихідних, після свята, у доньки піднялася температура, – продовжує розповідати мама Марина. – Почало боліти горло. Ми відразу поїхали в місцеву лікарню до лікаря-лора. Лікарка діагностувала у Дарини ангіну, і приписала лікування. Ми вдома все виконували точно за медичними рекомендаціями.
Але лікування ангіни не дало бажаних результатів. Температура не падала, горло продовжувало боліти. Через кілька днів мама з донькою знову прийшли на прийом до лікаря. Якраз до цього були готові і результати розширених аналізів. У першому діагнозі засумнівалася вже і сама медична працівниця.
- Лор, ознайомившись з результатами аналізів, порадили нам пройти обстеження в обласній дитячій лікарні, – говорить мама дівчинки. – Жодної хвилини ми не зволікали. Почало наростати хвилювання. Тож зібрали необхідні речі і в той же день поїхали до Дніпра.
В обласній лікарні Дашу спочатку направили в лор-центр. На прийомі лікар центру відразу відкинула припущення на ангіну. Мамі вона сказала, що по її спеціальності вона не бачить симптомів захворювання. За словами медика, у дівчинки було щось інше. Це «щось інше» ще більше стурбувало молоду маму.
- Нас з Дашою перенаправили до гематолога, – говорить Марина Петюр. – Лікар оглянув доньку і за видимими симптомами шокував мене своїм діагнозом: «У вас, ймовірно, рак крові». Ця одна фраза придавила мене емоційно, немов бетонною плитою. Моя свідомість не могла сприйняти слів лікаря, та й вірити у таке я не хотіла.
Дарина загадала бажання, щоб скоріше повернутися до школи
Лікарі відправили пунцію кісткового мозку Даринки на обстеження до Київського центру Охматдит. Саму ж дівчинку поклали у гематологічне відділення обласної лікарні. А для всіє родини маленької пацієнтки розпочався період боротьби з важкою хворобою. Час для рідних Даші ніби розділився на частини «до і після». Результати аналізу прийшли з Києва буквально за два дні.
- Результати Охматдиту підтвердили наші найстрашніші припущення – у Даші діагностували гострий лімфобластний лейкоз, більш відомий як рак крові, – говорить мама дівчинки. – Я того дня не спала цілу добу. Все перед очима було як у тумані. Першому про хворобу повідомила чоловіку Віталію, батькові Даринки. Ми з ним відразу домовилися, що впадати у відчай не маємо жодного права, нам треба зібрати всі свої сили і розпочати порятунок доньки. Що ми й зробили.
Отримавши результати аналізів, медики обласної лікарні призначили дівчинці лікування за відповідним протоколом. Цей протокол містив довгий список процедур та препаратів, які належало Даші отримувати для одужання. У список були внесені ліки як українського виробництва, так і закордонного. Деякі із цих медикаментів було знайти вкрай важко.
- Особливо важко довелося діставати препарати німецького виробництва, – згадує Марина Петюр. – Саме цікаве, що такі ліки в Україні ніде не продаються. Діставали ми їх різними шляхами – і за допомогою волонтерів, і через спеціальні фонди. Лікарі нам сказали, що можна використовувати і вітчизняні аналоги, але у закордонних набагато менше небажаних побічних ефектів. Тож за цими медикаментами ми й «полювали».
Крім того, що батькам Дарини важливі препарати було важко дістати, так ще й ціна на них дуже висока. Але жодних коштів рідним дівчинки не було шкода. Головне – допомогти здолати хворобу. Всі свої заощадження подружжя відразу ж направили на лікування. Дізнавшись, яке лихо спіткало родину, допомогти зголосилися рідні, друзі і знайомі Марини та Віталія. Кошти збирали в організаціях, де працюють мама, тато, бабусі і дідусі. Свій вклад здійснили і волонтери з групи «Мамочки Петропавлівки», організувавши благодійний ярмарок у центрі селища. Найпершими, хто долучилися до збору коштів, були учнівський, батьківський та вчительський колективи школи, де навчається Даринка. І просто небайдужі жителі району, які щиро бажали швидкого одужання дівчинки. Звісно, деякими ліками забезпечувала і держава, але цього було не достатньо.
- Дієвими порадами нам допомогли і мами з нашої палати, діти яких теж мали онкологічні захворювання, – розповідає Марина. – Вони поділилися інформацією, до кого краще звернутися, де і через кого знайти потрібні ліки. Недаремно ж говорять, що чужої біди не буває. А коли це стосується дітей, то всі сили спрямовані лише на боротьбу за їхнє здоров’я та життя.
В обласній дитячій лікарні
Мама Даринки відверто зізнається – їм пощастило, що діагноз доньки був встановлений без запізнень. Вони не втратили дорогоцінного часу. І навіть припущення щодо ангіни стало поштовхом до своєчасного лікування. Майже дев’ять місяців мама з Дашою були під наглядом гематолога в обласній лікарні. Дівчинка проходила внутрішньовенну хіміотерапію. І лише кілька разів у той період ненадовго поверталися погостювати додому.
- Вдома нас з нетерпінням чекали тато і всі рідні, – продовжує розповідати Марина. – А найбільше – менший братик Дарини, Дмитро. Він дуже полюбляє гратися з сестричкою і не розумів, чому вона так довго не приїжджає. Зате, коли Даша була вдома, вся його увага була прикута тільки до неї.
Дарина теж обожнює свого братика, особливо влаштовувати різні ігри з ним. Але під час лікування стан дівчинки часто мінявся. Все залежало від навантаження хіміотерапії на організм доньки. Бували дні, коли Дарина просто лежала на ліжку, не реагуючи, що відбувається довкола, і не промовляючи жодного слова. Дуже часто, навіть, їй взагалі не хотілося їсти. Спостерігався ризик крововиливу. Вміст тромбоцитів був занизьким, через що було важко ставити катетери. Вени у Дарини тонесенькі, тому процедури з крапельницями більше нагадували катування – кров’яні судини лопалися і перетворювалися на суцільні гематоми. Падали загальні показники крові.
- Окрім всього, у Даші повністю випало волосся, а разом з ним і вії та брови, – з хвилюванням говорить мама дівчинки. – Але, на щастя, організм доньки почав боротися з хворобою. Ми періодично здавали аналізи, щоб зрозуміти, з якою інтенсивністю продовжувати лікування. Хіміотерапія зазвичай перемагає ракові клітини, та, поряд з цим, негативно впливає на внутрішні органи, особливо на печінку. Тому доводилося ще й приймати ліки для підтримки її роботи, і дотримуватися суворої дієти – не вживати важких, жирних продуктів.
Медики обласної лікарні повідомили батькам Дарини, що їхня донька потрапили в середню групу ризику захворювання. Пацієнтам даної групи достатньо для одужання хіміотерапії та медикаментозного лікування. Тим, хто у групі високого ризику, рекомендують пересадку кісткового мозку.
Найчастіше заспокоювала Марина свою доньку тим, що це тимчасово і їй треба цей стан просто перерости. І Дарина сприймала захворювання мужньо – не вередувала та неухильно дотримувалася всіх призначених процедур.
Бачила дівчинка в обласній лікарні й інших дітлахів, які теж були без волосся, отримували хіміотерапію і боролися з онкологією. А значить вона така не одна, і здолати недугу будь-що необхідно.
Зараз Даринка вже вдома. Її лікування перейшло на етап підтримуючої медикаментозної хіміотерапії. Періодично дівчинка відвідує гематолога в Дніпрі, щоб знати чи немає у неї рецидиву хвороби, та перебуває під наглядом сімейного лікаря.
А про себе Даринка відверто говорить: «Дуже хочу скоріше одужати і повернутися до школи».
